Як навчатися ON-LINЕ з дитиною і не ... ОЧМАНІТИ
Невеличкий пост. Хоча ні, величкий.
Оскільки хоча цей навчальний рік закінчується, однак наступний ми також можемо розпочати у форматі дистанційного on-line навчання.
Увага, дуже багато літер! Я Вас попередив??
Так от, у мене достатньо великий досвід запровадження онлайн-навчання як у вищій школі (ще під час роботи у виші, а це 18-річний стаж), так і зараз, працюючи в інклюзивно-ресурсному центрі №3 нашого міста і проводячи онлайн-заняття з дітьми з особливими освітніми потребами дошкільного, молодшого шкільного та підліткового віку.
Тому я можу зараз бачити ситуацію з обох боків:
- виступаючи в ролі батька, у якого є дитина, яка навчається у початковій школі і з якою потрібно виконувати уроки;
- і підтримуючи зв’язки із ЗЗСО, бо маю можливість бачити нюанси роботи вчителів і розуміючи, який значний тягар падає на їх плечі. Педагогам крім того, що бути класними вчителями, необхідно терміново ставати ще й висококласними користувачами комп?ютера та Інтернету, застосовуючи нові інноваційні форми, методи та прийоми навчання, ведучи за собою дітей та батьків.
Мій особистий досвід показує, що навчання дітей дистанційно (онлайн), має дуже багато підводних течій і не зважаючи на численні позитивні сторони ця форми навчання багато у чому все ж поступається традиційному навчальному процесу. Я завжди таку форму сприймав суто як доповнення, а не заміну лекцій чи уроків. Живе спілкування з викладачем або вчителем, відвідування навчального закладу потрібне і дуже корисне для учнів і ми повинні це розуміти.
По-перше, школа дисциплінує: у ЗЗСО є певна атмосфера, розклад занять (режим), діловий стиль одягу (шкільну форму відмінили, але діловий стиль має бути і це нормально, це налаштовує на роботу – про що ще будемо говорити під час рекомендацій батькам), присутність інших учнів і вчителя також дисциплінують дитину, налаштовують її на робочий діловий лад. Коли дитина вдома у домашній футболці виконує уроки, їй важко налаштуватися на навчання.
По-друге, якими б гарними не були батьки, вони не можуть замінити педагогів, які отримали відповідну професійну освіту (батьки не можуть знати все з усіх предметів, вони не володіють педагогічними методиками (початкової або середньої школи – кожен вік потребує свого підходу), батькам може бракувати психолого-педагогічних знань і т.д., врешті-решт вони банально можуть бути зайнятими на своїй роботі і багато часу приділяти навчанню дитині не можуть).
По-третє, потрібно зазначити, що є цілий спектр особливостей викладання і навчання у залежності від віку навчаємих: будь-то студенти, старшокласники або молодші школярі. Чим старша людина, яка навчається, тим більше вона здатна до дисциплінованого навчання онлайн. Тому учням ЗЗСО, особливо дітям молодшого шкільного віку, середньої школи, у яких саморегуляція ще не достатньо розвинута, увага не настільки стійка, як у дорослих, можуть легко відволікатися і їм важче зосередитися на роботі за монітором, телефоном, безпосередньо не сприймаючи вчителя.
По-четверте, тут ми говоримо ще й про сенсорику, тобто сприйняття дитиною оточуючого світу через різні канали: зір, слух, відчуття запахів, тактильна чутливість. Тобто сенсорика дуже важлива: виходячи на вулицю, заходячи у приміщення, ми звертаємо увагу не лише що ми бачимо, але і чуємо, які запахи відчуваємо, температуру середовища, доторки. При онлайн-навчанні такі сенсорні подразники, звичайно, збіднені. Тому наприклад, я як фахівець ІРЦ, проводячи заняття з дітьми, повинен враховувати ці обмеження і за можливості їх обходити. Наприклад, у мене є багато гарних цікавих розвивальних ігор та завдань для дітей, але в цих умовах я мушу обирати такі, які будуть у наявності у дитини (або побутові речі, які є вдома у дитини), щоб вона могла продублювати мої дії.
По-п`яте, ще довго можна продовжувати...
Рекомендації щодо онлайн-навчання мають бути як батькам, так і педагогам. Це так, мої думки на загальний розсуд.
Звичайно, в першу чергу у навчанні потрібно буде орієнтуватися на рекомендації МОН України, якщо восени знову ж таки буде провадитися така форма навчання.
Якщо говорити про рекомендації педагогам, то я б порекомендував, на прикладі початкової школи, провести вчителю збір даних щодо технічних можливостей сім?ї дитини, яка навчається у їх класі (або батьківському комітету запропонувати це зробити спільно).
Наявність виходу в Інтернет – це вже фактично вимога сучасності, однак матеріальні можливості у всіх сімей різні. Тому знаючи можливості сімей, можна підібрати найбільш оптимальні платформи роботи з дітьми (Гугл-клас, Зум, Скайп, Месенджери тощо, уміло комбінуючи їх).
Також варто уточнити, якщо у сім?ї не одна, а декілька дітей, та ще й різновікових, це теж важким тягарем падає на родину: якщо будуть проводитися онлайн-уроки, а діти навчатимуться в одну зміну, то навіть за наявності потрібної кількості гаджетів ще й потрібно знайти місце для дітей для занять у наших не таких вже й великих квартирах.
Комбінувати різні платформи, різні форми подачі матеріалу і завдань, щоб використовуватися різні канали сенсорної чутливості дитини – 5 видів чутливості дитини.
Ще й у дитини, як і у дорослого, один канал сприймання може превалювати над іншими: хтось добре сприймає на слух, а іншому треба побачити, пробігти оченятами по завданню, щоб сприйняти його. Це візували, аудіали, кінестети або діджитали.
Я б порекомендував вчителям дещо знизити рівень вимог до дітей в умовах онлайн-навчання – давати завдання на нижній межі нормативних вимог для адаптації дітей до такого навчання, враховуючи їх знаходження у незвичних для себе умовах і в умовах збідніння сенсорних подразників.
Не навантажувати дітей надмірною кількістю завдань, оскільки як класна, так і домашня робота падає на плечі батьків, які самі можуть приходити втомлені з роботи.
Ще й до того слід берегти зір дитини, щоб вона не змушена була тривалий час проводити за монітором.
Берегти нерви батьків і дітей під час безпосередньої онлайн роботи. Тут і батькам не слід сильно перейматися (а я знаю, що для багатьох батьків заняття в ЗУМі, обмін повідомленнями під час бліц-опитування в чаті дуже стресово, як і для дітей).
Давати зворотній зв?язок дітям щодо виконання завдань, не сильно розтягнутий у часі – за день-два максимум за можливості – це даватиме дитині і батькам відчуття потрібності виконання, зв?язку з учителем.
Рекомендації батькам:
- не нервувати: прийняти це як даність і навчитися жити і працювати у цих умовах. Як кажуть, слід розслабитися і отримувати задоволення, світ не впаде від того));
- визначитися з режимом дня?, конкретним часом виконання дитиною навчальних завдань. Це має бути один і той же час – режим перш за все. Або зранку, після того як дитина прокинулась, умилась, поснідала, одягнулась і трохи прийшла до тями, а бо після обіду. Не варто займатися уроками одразу після прийому їжі (кров надходить до того органу, який найбільш інтенсивно працює, забезпечуючи його максимальну ефективність: фізичні навантаження – це м’язи, а харчування – це шлунок, поки перетравлюється їжа. Тому варто почекати півгодини-годинку після прийому їжі, а вже потім переходити до занять, щоб кров уже активно надходила у мозок (варто пригадати про експеримент з гойдалкою - коли людина вирішувала задачі, лежачи на гойдалці, частина з головою почала переважати над ногами - завдяки приливу крові у мозок)). Крім того, є індивідуальні особливості дитини (так звані жайворонки або сови), слід їх враховувати;
- створити для дитини навчальну зону – постійне місце для навчання, яке має мати гарне природнє освітлення. Це допоможе дитині швидше налаштуватися на робочий лад;
- працювати у добре провітреному приміщенні, де дитину не будуть відволікати зайві шуми, запахи, інші сенсорні подразники;
- одяг. Коли приходить час навчання, змінюйте одяг дитини на більш офіційний, на манер шкільного. Це налаштовуватиме дитину на потрібний лад;
- чередувати виконання уроків, щоб у дитини змінювався вид діяльності: математику з уроком праці, малюванням і т.д.;
- не змушувати дитину сидіти за монітором???? довше 15-20 хв. за один раз;
- робити невеличкі перерви між заняттями, як і у школі (дитина не повинна по 2-3 години безвилазно сидіти за столом). Перевтома дитини призводить до зниження її працездатності, буде більше помилок. Можна робити прості фізичні вправи: потягуватися, якісь фізкульт-хвилинки (2-3 завчити і час від часу проводити);
- слід заздалегідь визначитися, хто саме буде займатися з дитиною, або розподілити виконання уроків між членами родини: мамою, татом, старшим братом чи сестрою;
- визначитися з єдністю вимог від батьків;
- не виконувати завдання за дитину (що часто буває), а разом з нею. Наша мета – це навчити дитину, виробити у неї відповідні компетенції, а не отримати оцінку. Помилки – це нормально, якщо дитина сама їх навчиться помічати і виправляти;
- давати позитивну підтримку дитині. Уявіть, якби у Вас на роботі відбулися значні зміни і Вам довелося працювати за новим форматом. Стрес? Стрес. Отак і для дитини;
- слід хвалити дитину навіть за невеликі успіхи (це для Вас вони можуть бути невеликі, а для дитини ого-го), а не лаяти – тобто позитивне підкріплення навчальної діяльності дитини. Подумайте, як часто ви хвалите свою дитину і як саме (вербально – які слова вживаєте, і невербально – які жести використовуєте, міміку, вокальні характеристики голосу (тон, тембр, гучність і т.д. – приклад з фразою – як я радий вас бачити - можна сказати сердито, а можна по-доброму, і буде зовсім різне значення));
- звертайтеся за порадою до вчителя у разі ускладнень (звичайно у будній день і у робочий час). Не варто «тероризувати» його дзвінками пізніми вечорами або на вихідних.
Да, і знайдіть собі і дитині ресурсну справу (це вид діяльності, який дає насолоду і дозволяє відновити душевну рівновагу, надає сил) - це може бути творчість (малювання або ліплення), спільні ігри з задіянням всіх сенсорних каналів (наприклад, дженга або вежа абощо), біг (я особисто люблю бігати: можна ні про що не думати і просто милуватися краєвидами, а можна зібратися з думками і пофілософствувати).
А якої думки Ви про це? Які є ідеї, як відновлюваєте душевну рівновагу після уроків з дитиною? Діліться, можливо візьму на озброєння.
Автор: Прасол Д.В., практичний психолог Інклюзивно-ресурсного центру №3, доктор філософії в галузі соціальних і поведінкових наук, член УАОППП.
